Вже кільканадцять літ назад
На світ з’явилося маля.
Раділи мама, тато й вся рідня,
Раділа також і земля!
На світ враз дівчинка родилась
І оченятами дивилась
На всіх людей, на небо й хмари
І на пташок численні зграї.
Росло, зміцнялося дитя,
В любові і теплі так підростало
Напевно, що тоді маля таки не знало
Того, Хто їй дає життя…
Того, Хто від початку полюбив
В утробі матері його Він сотворив.
І дав йому Він зріст, красу без міри
Бажання жити і доволі сили.
Приносити лиш радість людям тим,
Хто брав на руки нашу Таню
Голубив, пестив і любив
І сповивав у пору ранню.
Із Днем Народження ми врочим
Та привітать сьогодні хочем
Всім дорогу і незрівняну,
Кохану і єдину нашу Маму!
Так, справді, час непомітно враз пробіг,
І вже Танюша має діток на поріг.
Й онуків має вже вона,
Щаслива, добра й чарівна!
Нам відкрива своє широке серце.
Те справжнє Богом дане їй джерельце
Добра, тепла, і ніжності доволі
Ій дарував наш Бог в своїй любові.
Того, що й мріять навіть не могла
Та в глибині сердечка зберегла
й умножила разів так в сто,
А може й більше…
І в людях майже цього не зустрівши,
Зростила це у своїх дітях й зрозумівши,
Що справжніх цінностей не так вже і багато
Й було би помилково їх ховати…
Сьогодні всі ми хочем привітати!
Тебе, Матусю, наша рідна мати
Ти є така, що слів не передати,
А лише хочеться вітати і вітати!
Вітати дітям і онукам, всій рідні,
Щоб ти щасливою була всі дні,
Щоб сил і оптимізму вистачало
І день свого народження ти пам’ятала.
Здоров’я зичимо на довгії роки,
Достатку, радості і крику дітвори.
Краси душевної і зовнішньої вроди
І гарної весняної тобі погоди.
Щоб народилась ти згори,
І не робила вже гріхи.
Отримала нову природу,
Яка не тільки підкріпить твою вже вроду
А й переможе грішну ту природу
Яка панує у людині з роду
Вона іти до Бога заважає
І на людську погибель не зважає.
Народження це подарує життя вічне
Небеснії оселі Божі віковічні.
Коли направимо до Нього
Життя свого бурхливого дорогу.
Радій, Матусю, взір свій підійми до неба
Туди – де Бог, Туди – де гріш не треба.
Лише бажання треба бути з Богом
Туди Він вказує тобі дорогу.
Для тебе на хресті враз помирав,
І ад він переміг, і гріх забрав,
І смерті участь вже призначив
Й лукавому в огні Він чергу передбачив.
Не сумнівайся, не вагайся
Лише на краще сподівайся.
Зроби швиденько крок інакший
Це буде все-таки найкраще…
Надійсь на Божу благодать,
Щоб всім нам разом святкувать
Два дня народження твоїх
Ступивши двічі на поріг.
Перше народження від мами й тата
Прийшли його сьогодні святкувати,
А друге – від Святого Духа будеш мати
Який дає людині гріх долати.
Заповнює враз серця пустоту
І відкидає непотрібну глупоту,
Даючи радість, втіху, сподівання,
І серця твого здійснює бажання.
Ми всі радіємо за тебе, Мамо!
І дяка Богу, можем нелукаво.
Тебе враз невимовно полюбити
Сердечну радість і тепло тобі дарити!
Комментарий автора: Привітання моїй Мамі, вона вже бабуся, молюся за її покаяння...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Теология : Альфред Великий. Боэциевы песни (фрагменты) - Виктор Заславский Альфред Великий (849-899) был королем Уессекса (одного из англосаксонских королевств) и помимо успешной борьбы с завоевателями-викингами заботился о церкви и системе образования в стране. Он не только всячески спонсировал ученых монахов, но и сам усиленно трудился на ниве образования. Альфреду Великому принадлежат переводы Орозия Павла, Беды Достопочтенного, Григория Великого, Августина и Боэция. Как переводчик Альфред весьма интересен не только историку, но и филологу, и литературоведу. Переводя на родной язык богословские и философские тексты, король позволял себе фантазировать над текстом, дополняя его своими вставками. Естественно, что работая над "Утешением философией" Боэция, Альфред перевел трактат более, чем вольно: многое упростил, делая скорее не перевод Боэция, но толкование его, дабы сделать понятным неискушенным в античной философии умам. Поэтому в его обработке "Утешение" гораздо больше напоминает библейскую книгу Иова.
"Боэциевы песни" появились одновременно с прозаическим переводом "Утешения" (где стихи переведены прозой) и являют собой интереснейший образец античной мудрости, преломленной в призме миросозерцания христиан-англосаксов - вчерашних варваров. Неизвестна причина, по которой стихи и проза, так гармонично чередующиеся в латинском оригинале "Утешения", были разделены англосаксами. Вероятно, корень разгадки кроется в том, что для древнеанглийского языка литературная проза была явлением новым и возникновением ее мы обязаны именно переводам короля Альфреда. Делая прозаические переводы, король был новатором, и потому решил в новаторстве не переусердствовать, соединяя понятный всем стих с новой и чуждой глазу прозой. Кроме того, возможно, что Альфред, будучи сам англосаксом, не понимал смешанных прозаическо-стихотворных текстов и решил, что лучше будет сделать два отдельных произведения - прозаический трактат и назидательную поэму. Как бы там ни было, в замыслах своих король преуспел. "Боэциевы песни" - блестящий образец древнеанглийской прозы и, похоже, единственный случай переложения латинских метров германским аллитерационным стихом. Присочинив немало к Боэцию, Альфред Великий смог создать самостоятельное литературное произведение, наверняка интересное не только историкам, но и всем, кто хоть когда-то задумывался о Боге, о вечности, человечских страданиях и смысле жизни.
